Для тих, хто цінує українські традиції, та для всіх, хто ще не розучився мріяти, в готелі-резорті “Озерний край”, всього за дванадцять кілометрів від Львова, вже чотири роки поспіль проходять театралізовані купальські забави під відкритим небом. Здавна купальські ігрище проходили біля води, тож   “Озерний край” ідеальне місце для таких забав. Цьогоріч, окрім фольклорних ансамблів Івана Купала святкували також співачка Ірена та Олег Кульчицький.

“Це свято існує вже тисячу років. Воно характерне не тільки для нас, слов'ян, але й для всіх індоєвропейських народів. Раніше це свято називалося просто Купала, але з приходом християнства у цей день почали святкувати і Різдво Івана Хрестителя, тому тепер воно носить подвійну назву Івана-Купала, – розповідає власниця “Озерного краю” Тетяна  Карвацька. –  За старим календарем це свято припадало на 24 червня – час літнього сонцестояння. У цей період найдовші у році дні та найкоротші ночі, а сама природа розквітає. Тому вранці на Купала збирали квіти та цілющі трави. За повір’ям, у купальську ніч вони набирались магічної сили, тому могли вилікувати будь-яку недугу та захисти від злого.”

Традиція прикрашати на Івана домівки різноманітним зіллям досі існує в деяких селах. Але найцікавіші та найвеселіші обряди – прикрашання ляльок Купала та Марени,  розпалювання магічного вогнища, ну і звичайно ж ворожіння. Усі ці купальські обряди з піснями і танцями в озерному краї відтворюють фольклорні ансамблі, а усі відвідувачі резорту зможуть взяти участь гуляннях. Буде надзвичайно весело, адже Купала – літній Новий рік – здавно було найвеселішим святом у році.  

Дівчата на свято Купала ворожили на свою долю. Вони плели вінки з з чотирьох видів трав – Іванів цвіт (звіробій), лопух, богородицькая трава, ведмеже вухо. Після заходу сонця кидали ці вінки на воду. Якщо вінок тоне відразу, значить наречений розлюбить, і заміж не візьме. В кого вінок триматиметься на воді найдове, та буде щасливіша за всіх. Вода, як і дзеркало, вважалась межею між світом живих та мертвих.

Після заходу сонця в ріки і озера кидали священні трави та квіти – аби вода набиралась цілющої сили. Потім купались оголеними, а потім збирались біля вогню, де починалось буйне та веселе свято. Втім, купатися на Івана – звичай всенародний, але небезпечний, оскільки в цей день іменинник – сам водяний. Він не любить, коли в його царство лізуть люди, тому мстить тим, що топить кожного неуважного. Говорять, в Купальськую ніч неможна спати, так як оживає та стає активною всяка нечисть - відьми, перевертні, русалки, змії та чаклуни.

“Дівчата робили опудала Марени – богині мороку – з соломи чи деревця (верби, береза, вишні).  Прикрашали його квітами, вінками, стрічками та навіть свічками. Хлопці робили опудало Купали. Навколо тих ляльок  водили  хороводи. Деякі купальські обрядові пісні збереглись понині. Наприклад про  про брата та сестру, які полюбили одне одного, але оскільки таке кохання неприпустиме, вони перетворились на квітки – волошки та руту-мяту. (За іншими версіями, у «братчики» чи полу цвіт” , – розповідає пані Тетяна. – Надвечір опудала Купала та Марени спалювали, а пісні та танці навколо вогню набирали все нестримнішого характеру.  Стрибаючи через вогонь, наші наші предки очищувалися. У купальських вогнях спалювали знятий з хворих одяг, щоб разом з ним згоріли всі хвороби. Якщо через вогнище стрибала закохана пара і її руки не роз’єднувалися, то це означало, що вони будуть разом. Якщо полум’я торкалося того, хто стрибнув, то це вважалося добрим знаком, який віщував дівчатам швидке та щасливе заміжжя, а хлопцям – удачу і у справах, і у коханні. Найсміливіші в цю ніч вирушали за пошуками цвіту папороті. Розповідають так: якщо в Купальську ніч піти в гущавину лісу, то можна побачити як опівночі загориться яскравим вогнем квітка папороті. Якщо хтось зірве її і зашиє в долоню,  зможе рукою визначати місця, де закопані дорогоцінні скарби, повні золота та  срібла, зможе без ключів відчиняти будь-які двері, розуміти мову тварин і птахів… Багато сміливців робили відчайдушні спроби відшукати цей цвіт, щоб вийти з матеріальної скрути і бідності. Інші це робили заради цікавості. Але ніхто не зміг його побачити, бодай, здалека…”

У тому, що в купальську ніч, збуваються мрії, Тетяна Карвацька переконалася на власному досвіді – саме на Івана-Купала чотири роки тому відкрився резорт “Озерний край”.